ЗІ СЛЬОЗАМИ І ГОРДІСТЮ
Сьогодні сталася непересічна подія не лише для Захарівки, а й для усієї територіальної громади. За велелюдної присутності відкрито меморіальний комплекс - Стіну пам’яті та пам’ятний знак на честь загиблих героїв-земляків, які поклали своє життя на олтар України у жорстокій російсько-українській війні.
Їх 22.
22 Героя.
22 Янгола.
Захід викликав двоякі почуття - сум і горе, важке сприйняття втрати рідних людей, а з іншого боку – велика гордість за подвиги земляків, за їх хоробрість і героїзм у справі захисту територіальної цілісності Батьківщини.
Це не лише жест вшанування гідності і честі Героїв, але й символ пам'яті і людської вдячності тим, хто віддав свої долі заради вільної української держави. Своїм життям і воєнним подвигом вони залишили величезний слід у наших серцях. Чесно і самовіддано стали на захист України, відважно і стійко воювали за мир і волю, несучи на своїх плечах важкі будні і страхи війни. Війни, яка стала великою трагедією для нас, для родин, для усієї нації.
Зранку, на запрошення селищного голови, приїхав військовий капелан ПЦУ протоієрей Михайло (Базилко), який здійснив чин освячення меморіального комплексу - Стіни пам’яті та пам’ятного знаку на честь загиблих героїв-земляків та відслужив заупокійну молитву за душами загиблих, згідно з православними військовими традиціями. На жаль, отець Михайло не зміг бути присутнім в офіційній церемонії відкриття, оскільки поспішав на похорон загиблого воїна в Подільській громаді.
Трьох наших Янголів-Героїв відзначено високими військовими нагородами за особисту мужність і відвагу у бойових операціях, у справі захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Президент України нагородив прикордонника Івана Миколайовича Бинзаря та солдата стрілецького батальйону Сергія Анатолійовича Квасняка Орденами за мужність ІІІ ступеня, на жаль, посмертно. Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Залужний нагородив солдата Віктора Володимировича Кубу почесним нагрудним знаком Золотий Хрест. Достойні нагороди достойних синів України.
«Вони справжні Герої, Воїни Світла, Лицарі гідності і честі. Їх подвиг - це яскравий приклад вияву найбільшої жертовної любові, якої навчає наш Спаситель. Таку високу любов, коли людина жертвує найдорожчим – власним життям заради захисту ближніх, називають Всевишньою, більшої цінності нема. Захищаючи нашу Батьківщину на фронті, Захарівська когорта 22-х Героїв наближала перемогу – перемогу правди, справедливості, незламності й духовної сили. Достеменно довели це нам і щодня, щохвилини їх побратими продовжують це доводити усьому світові. 22 Янгола-Охоронця Захарівщини скропили своєю крою жорстокі шляхи Перемоги. Для нас вони назавжди – Герої і взірець. Низько схиляємо голови перед пам’яттю відважних і хоробрих земляків. Безмежна вдячність і доземний уклін батькам, які виховали справжніх чоловіків, воїнів за характером, харизматичних і цільних лицарів. Розділяємо біль, трагедію і непоправну втрату кожної родини. Співчуваємо батькам, дружинам, дітям, друзям і побратимам…Божого благословення вам, сил і міцності духу.
Герої не вмирають – їхні вчинки, їх ідеали житимуть у наших серцях і пам'яті. Вони залишаються символами справедливості та мужності, що віднині підтримуватимуть нас у важкі моменти і даватимуть нам силуй впевненість йти далі, будувати краще майбутнє, відбудовувати Україну.
Вічна пам'ять загиблим героям. Світла і нетлінна пам'ять нашим Героям-землякам!» - виголосив Олексій Осійчук. Наталя Іванівна Юрескул, вдова матроса, матір семи дітей, матір воїна-фронтовика разом і з вдячністю про вшанування пам’яті загиблих земляків, чуттєво піднесено прочитала вірш із закликом «Цінуймо, кохаймо, бережімо їх в пам’яті крізь роки …»
Тужливі й патріотичні пісні, Хвилина мовчання, спів Гімну України, державні стяги, оберемки квітів і палаючі лампадки до обрамлених в шовк портретів Героїв, невимовний біль в очах рідних загиблих, сльози діточок – усе це таке щемне й проникливе, посилювало душевний біль й скорботу усіх присутніх за невинно убієнними, навертало гарячі сльози.
Чи ж загояться сердечні рани матері?
Чи покинуть думки про сина сивочолого батька?
Що тепер порадує душу молодої вдови?
Як дітям рости без батька?
Як?? Чому?? За що? Допоки??
Нестерпний біль…На роки… Навічно…
Їх імена закарбовані в пантеоні Слави України, навічно вписані в Книгу подвигу.
Пам’ятаймо кожного!
